Поради для батьків щодо безпечної поведінки дитини в цифровому середовищі:

5 простих правил для батьків

Підвищуйте власну комп'ютерну та інтернет-обізнаність.

Опановуйте Інтернет разом із дитиною.

Станьте другом дитині у соціальній мережі, або попросіть близьких знайомих зробити це.

Встановіть «Батьківський контроль». Регулярно оновлюйте антивірус.

Створіть територію безпечного Інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів. Що роблять в онлайні підлітки

Підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають в онлайнові ігри. Вони активно використовують пошукові сервери для знаходження інформації в Internet. Більшість підлітків відвідували чат-кімнати, і багато з них брали участь у дорослих або приватних чатах.

Про інтернет-залежність

Підтримання здорового балансу між засобами розваг та іншими видами діяльності в житті дітей було завжди проблемою для батьків. Internet зробив це завдання ще більш складним. Можливості, які надає Internet для спілкування та онлайнових ігор, означають, що багато дітей і підлітків втрачають відчуття часу, знаходячись в онлайні.

Ось кілька порад, як можна допомогти вашим дітям встановити здоровий баланс між використанням Internet та іншими видами діяльності

У розмові з дитиною, в якої є ознаки інтернет-залежності, важливо не протиставляти інтернету реальне життя, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина безмірно захоплена іграми-стрілялками? Чудово, запропонуйте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомам самооборони тощо. Сходіть разом у спортзал, зіграйте в підходящу спортивну гру.

Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису – цікавість! Добре знаючи свою дитину, ви обов'язково знайдете в навколишньому світі речі, які її неодмінно зацікавлять.

Розробіть правила використання Інтернету. Постарайтеся встановити такі часові обмеження на роботу в Інтернеті, щоб у дитини залишався час для інших занять і, головне, для фізичної активності. Комп'ютер краще розміщати не в дитячій кімнаті, а в кімнаті для дорослих. Тоді у вас буде більше можливостей слідкувати за тим, що дитина на ньому робить.

Обов'язково проаналізуйте свою поведінку – чи не занадто багато часу Ви проводите в Інтернеті? Адже діти прагнуть брати приклад зі своїх батьків.

Норми, визначені Міністерством охорони здоров’я України — час використання комп’ютера протягом тижня:

6 років — 30-45 хвилин;

7-11 років — 2 години, але не більше 1 години на добу;

12-14 років — 2,5 години, але не більше 1 години на добу;

15-16 років — 7 годин, але не більше 1 години на добу.

· говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті;

· будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримуватиспілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти;

· разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;

· формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага, емпатія, критичнемислення, відповідальна поведінка та психологічна стійкість;

· підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті;

· заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету;

· встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та офлайн;

· контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини;

· вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування;

· перевіряти налаштування приватності в іграх тасоціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів;

· використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки);

· бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу.

Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині.

У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України за посиланням (цілодобово) (див.: Поради з безпеки онлайн для батьків та опікунів).

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:

Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитини

(Пн – Пт з 12:00 до 16:00):

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

116 111 (безкоштовно з мобільних).

2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer.

3) Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, куди звертатись за допомогою.

Також важливо, щоб учасники освітнього процесу були поінформовані про те, які саме послуги в сфері психологічного забезпечення освітнього процесу та в якому порядку вони можуть отримати, в тому числі дистанційно. Відповідну інформацію варто розмістити на сайті закладу освіти.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;

2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»; 3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;

4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти.

Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною системою Android можна за такою послідовністю дій:

1) відкрийте програму «Play Маркет»;

2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» – «Батьківський контроль».

3) увімкніть означену функцію.

4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.

5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги. Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих».

Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPodtouch» можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».

2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».

3) створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.

Крім того, на сайтах підтримки від виробників можна отримати додаткову інформацію щодо принципів роботи та точного налаштування функції «батьківського контролю» та за посиланням.

Функція «батьківський контроль»: як убезпечити дитину від можливих трагічних наслідків перебування в інтернеті. https://vseosvita.ua/news/funktsiia-batkivskyi-kontrol-iak-ubezpechyty-dytynu-vid-mozhlyvykh-trahichnykh-naslidkiv-perebuvannia-v-interneti-36739.html

ТИХА ТРАГЕДІЯ. Загроза майбутньому поколінню

Не так давно в наше життя увірвалися передові цифрові технології. Прорив у цій галузі настільки стрімкий, що не встигли отямитися ми, дорослі, як зіткнулися з безліччю проблем упливу на дітей таких змін. Вікторія Прудей (Victoria Prooday), ерготерапевт, всесвітньо відомий фахівець із виховання та розвитку дітей, має ступінь магістра в медичній школі при університеті Торонто, має великий досвід роботи з дітьми та батьками, професійний терапевт, aвтор статті, яка облетіла весь світ (https://yourot.com/ru_blog/2017/6/11), розповіла нам про реалії впливу ІКТ на мозок дитини, дала рекомендації щодо недопущення впливу технологій на розвиток дітей, а також практичні поради щодо готовності майбутніх першокласників до школи. Рекомендовано для використання на батьківських зборах, методичних об’єднаннях учителів, педагогічних нарадах.

· Добрий день Пані Вікторіє. Ви, як провідний фахівець у виявленні та корекції вад соціально-емоційно-сенсорного розвитку дітей, напевно, ведете власні спостереження. Якщо створити певний перелік впливу на соціально-емоційний розвиток дітей, що б Ви прописали першим (звісно, крім батьків)?

Не враховуючи, батьків дуже складно виокремити щось, адже в кінцевому результаті все, так би мовити, пов’язане з батьками.

Наприклад, одна з проблем у тому, що нинішні діти проводять занадто багато часу з гаджетами. Сучасні технології мають потужний негативний вплив на розвиток дітей. Технології перепрограмовують мозок дітей. Від імпульсів технологій саме життя стає одноманітним, так само, як у технологіях постійні стимулятори.

Наприклад, візьмемо звичайний пазл. Одна справа, коли ми його складаємо в житті — дві частинки до третьої і так далі, а в кінці дитина задоволена, що у неї вийшла ціла картина. На планшеті, телефоні після кожної правильно прикріпленої частки дитина чує чудові, яскраві мелодії та феєрверки — постійна стимуляція, яка підтримує такий рівень нервової системи. І потім діти приходять у клас, а там немає «феєрверків» після кожної частини пазла. Мозок не має можливості підтримувати необхідний рівень уваги. З іншого боку — що більше діти проводять часу перед гаджетами, то менше вони проводять часу в реальному спілкуванні. Спілкування потрібне для розвитку соціальних навичок.

Інша проблема полягає в тому, що діти мало бувають на свіжому повітрі та мало рухаються. Нервовій системі малюка просто необхідні рух і свіже повітря. Адже дитина не може розвиватися повноцінно, якщо цей компонент відсутній. Нервова система накопичує стресори, яким немає виходу. Як ми раніше розвантажувалися йдучи на подвір’я, і по 5 годин відпочивали. У наших дітей, на жаль, цього немає.

Ще одна з проблем сучасності — за дітей усе роблять батьки: одягають, роздягають, годують, застеляють ліжко, тобто батьки взяли на себе всі дитячі побутові обов’язки, самі вирішують усі дитячі проблеми. І дитячий мозок вчиться робити тільки те, що йому «хочеться». До чого це призводить? У дитини не розвивається працездатність і вміння вирішувати проблеми. І ось така дитина приходить у клас, вона не працездатна, не може виконувати нудну одноманітну роботу, а для навчання ці навички просто необхідні. Тому такий спосіб життя впливає на нервову систему. Зараз більшість батьків говорить: «У моєму дитинстві теж мама за мене робила все, і нічого — стали повноцінними дорослими людьми». І це правда, що за нас багато робили, але саме життя змушувало нас бути більш самостійними. Тобто навіть якщо нас одягали в перший клас, то в шість років ми могли самостійно піти в магазин, поїхати в музичну школу. Ця працездатність, уміння впоратися з якимись щоденними проблемами буи частиною життя. А сьогодні над цим потрібно працювати і впроваджувати в життя.

Ще однією з проблем є те, що в дітей немає часу просто понудьгувати. Тобто коли дитині сумно, простіше дати їй телефон і все — проблема вирішена. А насправді дитині має бути нудно, адже так розвивається креативність їй потрібні моменти, коли нічим зайнятися. Тоді дитина починає думати, чим себе зайняти. У дітей немає такої можливості, адже ми, батьки, цього не дозволяємо. Але саме креативність є фундаментом багатьох чинників розвитку дитини, і якщо ми цього не розвиваємо, то як дитина самостійно це зробить.

· Тобто якщо раніше креативності, працездатності нас вчило саме життя, то зараз над цим потрібно працювати...

Так. Якщо ми все це пускаємо на самоплив комп’ютерних технологій, то отримуємо те, що маємо дітей, яким складно вчитися. Це діти, яким нудно. Як тільки щось не цікаво і нудно — мозок відключається й інформація не обробляється. Що потрібно робити батькам? Тут все просто — спланувати день дитини так, щоб вона і ліжко заправляла, і тарілки мила, і одяг із шафи діставала, і пил витирала. У школі та садку теж можна над цим працювати: розбирати портфель, ставити портфель, класти взуття на місце, одягати рукавички тощо. Це речі, яким раніше не потрібно було вчити. Ми були працездатні просто тому, що могли годину стояти з мамою в черзі на оплату комунальних. Саме в той час і розвивалася працездатність. Тому коли ми приходили додому і потрібна була допомога, це не ставало для нас проблемою, тобто, той м’яз працездатності був розвинений самим життям: потрібно прибрати — без проблем. А нинішнім дітям це дійсно дуже складно. Ми, батьки, хотіли лиш кращого для наших дітей, тому що думали, що нам так важко було в житті, що ми стояли в цих чергах, що ми постійно щось удома робили, допомагали. Нехай нашим дітям буде легше, але вийшло, що ми зовсім не готуємо дітей до реального життя.

У реальному житті є постійні стресори, які потрібно долати, з’являється нудна робота, але треба вміти із цим працювати. А діти не готові, тому зараз велика проблема з суїцидами дітей. Як тільки вони потрапляють у реальне життя, там потрібно працювати, але м’язи працездатності не розвинені. Діти не готові з цим упоратися і впадають в депресію, починається тривожність, безсоння.

І ми всі запитуємо, звідки це все раптом з’явилося? А все дуже просто — це ми виростили таке покоління. Саме тому, насправді, все починається зі способу життя, а спосіб життя формується через батьків.

· Так, ситуація не з простих. Але продовжу тему переліку впливових факторів на розвиток дитини. Нині, коли авторитет педагога втрачено, яке місце займе сучасний учитель у переліку наших факторів впливу? Чи має взагалі звичайний учитель зі звичайної школи вплив на ситуацію?

Роль учителя нині важливіша, ніж будь-коли. Зараз учитель повинен навчати дітей того, чого раніше вчило щоденне життя, — працьовитості, навичок соціального спілкування. Але вчителям необхідна допомога батьків, адже фундамент закладається саме в родині. А вдома більшість батьків дають дітям занадто багато вибору і влади. Але коли діти приходять у школи і там не можуть робити те, що хочуть, для них це дуже великий шок. Я часто чую від батьків: «Якщо мій син не хоче робити уроки, то він цього робити не повинен». Я прекрасно розумію, звідки це в батьків. Вони не хочуть іти по стопах своїх батьків: змушувати дітей, погрожувати, карати.

Я намагаюся пояснити, що в наших батьків цілі були правильними. Саме цілі. Батьки правильно хотіли, щоб ми заправили ліжко, допомогли в домашніх справах, виконали домашнє завдання. Просто методи досягнення цих цілей були не зовсім, так би мовити, позитивними. Якщо ми не хочемо йти шляхом наших батьків, ми не повинні змінювати цілі, a просто обрати більш позитивні методи для їх досягнення. Шлях «не хоче — не робить» призведе нас і наших дітей до прірви.

Ось один із прикладів моєї групи, де вчу дітей усього, про що зараз йдеться Замість того щоб сваритися, що зараз заберу всі іграшки в разі відмови у прибиранні, чому б не включити пісеньку про прибирання і не пограти в гру. Поки пісенька грає, ми прибираємо, пісенька зупиняється — ми теж зупиняємося. Тобто мета залишається метою — прибрати. Звичайно, зараз це вимагає креативності від батьків — як же зробити так, щоб дитина прибрала з позитивним настроєм, а не через погрози. Те саме стосується і шкіл. Я вчу дітей з аутизмом, гіперактивністю, проблемами у навчанні, читанні тощо. Розумію, що таким дітям дуже і дуже непросто. Моє завдання полягає в тому, щоб у їхній свідомості все перетворити на щось стимулювальне та цікаве. Тому, наприклад, коли вони пишуть, даю написати один рядок — укінці клею наклейку, далі буде наклейка після написання двох рядків і так далі. Тобто те, що дитині склдано — не означає, що ми повинні закінчити писати і дозволити погратися планшетом. Ми знаходимо шляхи, як стимулювати мозок дитини захотіти писати далі. І це вже завдання креативності нас як учителів і батьків.

Сила вчителя фантастична, якщо він може знайти підхід до дитини. Я ще не зустрічала жодної дитини (включно з дітей з особливостями розвитку), до якої неможливо знайти підхід. Різниця лише в тому, що до однієї дитини знайти ключик складніше, до іншої — легше. І це завдання вчителя.

· Залишається сподіватися, що Ваші слова стануть фундаментом для впевненості нашим учителям. Наступне запитання в тому, чи потрібно, на Вашу думку, прикладати стільки зусиль для введення інноваційних комп’ютерних технологій у класах?

Нині науково доведено, що ключ до майбутнього успіху та щастя — в емоційній інтелігенції (EQ). Це вміння людини розуміти почуття: свої почуття, почуття оточення, підлаштовуватися під них, співчувати. На жаль, жодна з технологій цього не навчить, адже тут потрібне спілкування в колективі. Потрібно разом працювати, разом виконувати завдання, разом готувати презентації, а цього не замінить жоден планшет

Навчитися користуватися гаджетами ніколи не пізно. Але якщо ми не розвинемо емоційну інтелігенцію дитини вчасно, то цим можемо дуже негативно вплинути на її майбутнє. Це не як комп’ютер, коли натиснув три кнопки і програма працює, як нам потрібно. Це велика плідна робота, яка вимагає практики. Якщо в дитини є постійний доступ до технологій, то технологія поступово замінює спілкування й дитина не отримає практики спілкування.

Думка експертів свідчить, що в дитини до трьох років не повинно бути ніяких технологій: мультфільми, телевізор, планшет — до трьох років, поки у дитини не розвинулися навички комунікації, гарна мова — не потрібні. Після трьох років це має бути лімітовано.

Що стосується шкіл і класів. У дослідженні «Сінгапур» взяли до уваги школи, де активно користуються технологіями і ті школи, де немає технологій. Дослідження засвідчило, що успішність нижча в перших.

Це не означає, що сучасних технологій взагалі не має бути під час освітнього процесу. Так, це чудовий інструмент, але лише інструмент. Як калькулятор — можна використовувати його, але можна навчити дітей і без нього. Вважається, що нервова система дитини до 12 років може впоратися без побічних явищ із використанням технологій 2 години на день. Тому школи повинні мати стандарти. Наприклад, у Вальдорфській системі навчання, за якою вчаться діти Білла Гейтса таСтіва Джобса, технології не використовують.

· Як Ви пояснюєте батькам, що це шкодить дитині? Адже сучасні батьки, які розуміють закони, стверджують, що планшет — це особиста річ, яку вчитель не має права заборонити, а тим паче забрати.

На перший погляд здається, що батьки розуміють, що вони роблять. Дозволяють годинами дивитися телевізор, по кілька годин гратися на планшеті, потім на телефоні — батьки дійсно розуміють, що роблять. Але в дійсності навпаки — батьки не розуміють серйозності проблеми. Вони вважають, що це розвиває їхню дитину, що це нові технології, це так чудово. Зараз існує проблема, що немає освіти в батьків. Зміни, які відбулися за останні десять років, стали настільки різким стрибком, що ні книжок, ні досліджень немає, щоб батькам дійсно пояснити, що це взагалі таке. І дивуватися тому, що більшість вірить у позитивні наслідки не варто. Нині для будь-якої професії потрібно вчитися: лікар, сантехнік, учитель, слюсар — скрізь потрібнен диплом. Щоб стати батьками, вчитися теж потрібно, але всі чекають, що ти сам дійдеш до правильного рішення. Але як сам, коли навіть фахівці не знають, що робити з цією проблемою. Батьки спостерігають, як їхня дитина із задоволенням по 3 години робить на планшеті математику або кілька годин поспіль малює. Це ж так прекрасно. А спробуйте замінити планшет на олівці — чи буде дитина малювати стільки часу? Звичайно, ні. І завдання вчителів — просто пояснювати батькам. Немає жодних батьків, які, почувши правду про процеси в мозку дитини, під час використанняінноваційних технологій обстоювали б свою позицію. Усі батьки хочуть для своїх дітей найкращого, вони хочуть щоб діти були щасливі.

У сучасному світі непомітний легкий обман. Усе це оманливе. Планшети — це як безкоштовна няня. Але сьогодні безкоштовна, а завтра — ми будемо витрачати багато коштів, часу та інших ресурсів на лікування дитини.

Це як «МакДональдс» — сьогодні прекрасно, смачно, швидко, дешево. Але після щоденного відвідування почнуться проблеми зі шлунком. Здається, що дитина чогось навчається із планшета. Наприклад, як добре дати дитині планшет під час походу в магазин. Навіщо йому мучитися в чергах, під час нудного вибору потрібних товарів. Але проблема в тому, що дитину нехідно навчити самостійній боротьбі з нудьгою. Це життєво важлива навичка.

Тому, що може зробити вчитель — це пояснювати батькам, розповідати про вплив технологій на розвиток дитини, спрямовувати батьків на те, як контролювати технології і чим їх замінювати. Коли батьки бачать, що поведінка, увага дитини стає кращою без гаджетів — це найкращий метод допомоги батькам стати на правильний шлях.

· Можуть сучасні батьки самостійно помітити або звернути увагу, що їхня дитина має певні проблеми в розвитку і з цим треба щось робити?

Так. У деяких випадках можуть. Але дуже часто першими помічають проблеми вихователі та вчителі. Дуже часто батьки говорять: «Нам порадили до вас звернутися, але ми не розуміємо, чому в нас із дитиною вдома немає жодних проблем». Тобто, коли дитина потрапляє в клас і там потрібно слідувати певному розпорядку, ділитися, гратися, спілкуватися, працювати, концентруватися, чекати — саме тоді проблеми помічаються. Зрозуміло чому, тому що частіше дитина вдома робить те, що хоче. Але все життя не проходить вдома, воно проходить у соціумі. Якщо не почати відразу над цим працювати, то зазвичай у школі під час навантаження такі діти не справляються соціально, емоційно та академічно. Відповідно, дуже важливо батькам прислухатися до думки вчителя, вихователя. Саме вони можуть бути першими, хто зверне увагу батьків.

· Наша розмова завершується, тому підіб’ємо підсумки. Який саме повинен бути майбутній першокласник, що він повинен вміти. Адже саме в цьому віці починаються прояви проблем розвитку дітей, а за умови правильної підготовки дитини до школи можна уникнути багатьох непорозумінь, проблем і відхилень соціально-емоціональногo розвитку.

Підготовка має бути в тому, що стосується саморегуляції, самостійності, працьовитості, соціальних навичок: уміння чекати, поступатися, вирішувати конфлікти, розуміти емоції інших дітей. Якщо дитина працьовита, вона зможе навчитися всього. Якщо дитина вміє керувати своїми емоціями —

вона зможе подолати труднощі в навчанні і житті. Якщо дитина вміє бути гнучкою у спілкуванні — це шлях до успіху. І наостанок — завжди кажу батькам, що людину ніщо не замінить. Людям, для того щоб бути щасливими, потрібні інші люди навколо, спілкування, ниточка між дитиною і батьками, бути поруч із друзями. Усі технології, які нібито сприяють розвитку та допомагають у становленні особистості — це все штучне, несправжнє. Технології не можуть дати щастя, це лише чудовий інструмент. Як, наприклад, молоток... Це відмінний інструмент, але дитині у 8 місяців ми не даємо молоток, тому що це небезпечно. Те саме із планшетами, телефонами, телевізорами — для розвитку дитини в ранньому віці це небезпечно.

Розмову вів Володимир АЛЄКСЄЄВ

газета "Початкова освіта", №4 лютий 2018

З метою реалізації та додержання вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, обігу продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру, продукції, що містить пропаганду культу насильства, жорстокості і порнографії, створено Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі (далі - Національна комісія).

Відповідно до статті 17 Закону України „Про захист суспільної моралі” Національна комісія є постійним позавідомчим державним експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до цього Закону та чинного законодавства України і є відповідальним за утвердження здорового способу життя, належного стану моральності суспільства, контролює обіг продукції і видовищних заходів сексуального чи еротичного характеру.

Рішення Національної комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для розгляду центральними і місцевими органами влади, засобами масової інформації всіх форм власності, а також фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статей 2, 6 Закону України „Про захист суспільної моралі” виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються. Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері культури та мистецтв.

Виробництво та обіг у будь-якій формі продукції еротичного характеру та продукції, що містить елементи насильства та жорстокості, дозволяються виключно за умови дотримання обмежень, встановлених законодавством.

Забороняються виробництво та розповсюдження продукції, яка:

• пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;
• пропагує фашизм та неофашизм;
• принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;
• пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь;
• принижує особистість, є проявом знущання з приводу фізичних вад (каліцтва), з душевнохворих, літніх людей;
• пропагує невігластво, неповагу до батьків;
• пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички.

З високими темпами розвитку науково-технічного прогресу, зокрема, електронної техніки та можливостей обміну інформацією постало питання захисту дітей від інформації, яка несе загрозу морально-психічному здоров’ю.

Працівниками Національної комісії проводиться робота щодо виявлення цієї інформації у засобах масової інформації на будь-яких носіях, в тому числі, розповсюдження її за допомогою мобільних телефонів та всесвітньої мережі Інтернет.

Мобільний телефон та порнографія.

Порнографія стає одним з локомотивів розвитку мобільного зв’язку, так як і раніше вона допомогла розповсюдженню відеомагнітофонів та Інтернету. В Європі продаж розваг для дорослих, які можна отримати в мобільні телефони, вже став бізнесом, що приносить мільйони доларів. Користувачі стільникового зв’язку вже витрачають десятки мільйонів на рік на „контент для дорослих”. У числі розповсюджувачів порнографії опинилися такі компанії, як гігант мобільного зв’язку Vodafone (Водафон) – названий однією з британських газет „Vodafilth” (filth – „розпуста”). На думку експертів, до 2009 р. статки „мобільного” порно у всьому світі склали $2 мільярди. Індустрія мобільного телебачення вражена тим, що 30 відсотків відео-контенту, відтворюваного на мобільних пристроях, є порнографічними.

На території СНД, за даними деяких провайдерів, еротика і порнографія складає не менше третини всього ринку мобільних картинок. Еротика користується великою популярністю у всіх сферах індустрії розваг і мобільний контент не є винятком. Найбільш популярними залишаються WAP-сайти порнографічного змісту. При цьому аналітики відзначають, що типовим споживачем мобільного порноконтенту є молодь та діти.

Батьки мають вміти те, що вже роблять діти!

Передача контенту

Контент (з англ. – зміст, вміст) – будь-яке інформаційно-значиме наповнення інформаційного ресурсу (тексти, ігри, графіка, мультимедіа).

Мобільний контент – це цифровий контент, адресований власникам мобільних пристроїв.

Є декілька способів передачі мобільного контенту:

• MMS повідомлення;
• За допомогою Bluetooth® (блютус);
• ІЧ- порт, IrDA (Інфра червоний порт).

Bluetooth — це технологія бездротового зв’язку, створена у 1998 році. Основне призначення Bluetooth - забезпечення економного (з точки зору спожитого струму) і дешевого радіозв’язку між різноманітними типами електронних пристроїв, таких як мобільні телефони та аксесуари до них, портативні та настільні комп’ютери. Можливості Bluetooth дозволяють передавати будь-яку інформацію у вигляді файлів на відстань до 100 метрів.

Тому будь-який файл підліток може прийняти/передати за допомогою Блютус. При цьому підлітки можуть бути не знайомі і не бачити один одного та знаходитись у різних приміщеннях.

MMS - послуга мультимедійних повідомлень (англ. Multimedia Messaging Service, MMS) — стандарт, який дозволяє пересилати між мобільними пристроями повідомлення з мультимедійним змістом (зображення, звук тощо).

Але, на відміну від Bluetooth ця послуга надається оператором мобільного зв’язку, є платною та має обмеження, які встановлюються оператором, а саме, ціна, кількість повідомлень та максимальний об’єм даних.

IrDA - Інфра червоний порт (англ. Infrared Data Association) є одним із стандартів передачі даних на малі відстані за допомогою інфрачервоного випромінювання.

Тобто, ІЧ-порт є аналогом Bluetooth, але на відміну від останнього, має малий радіус дії, не більше 10-20 сантиметрів.

Замовлення контенту через SMS

1. Абонент відправляє SMS з кодом контенту на короткий номер оператора (компанії, які надають послуги мобільного зв’язку).
2. Оператор (без аналізу вмісту) перенаправляє отримане SMS до контент-провайдера (компанія, яка займається розповсюдженням контенту – картинки, музика, ігри, фото, кліпи тощо) згідно з укладеною угодою. Договір включає ряд додатків, в яких описується сервіс, правила участі і контент, що надається.
3. При вдалій передачі SMS від оператора до контент-провайдера відбувається тарифікація (з абонента знімаються гроші). Деякі оператори знімають гроші при передачі зворотного SMS від контент-провайдера до оператора.
4. Контент-провайдер опрацьовує отримане SMS та, згідно з вказаним кодом, відкриває відповідне WAP-посилання на вказаний контент. Посилання відправляється у зворотному SMS від контент-провайдера до оператора.
5. Оператор отримує SMS і відправляє (без аналізу вмісту) його абонентові.
6. Абонент заходить на вказане в SMS WAP-посилання та закачує контент на телефон. (З’єднання відбувається через PROXY-оператора, який здійснює лише тарифікацію без додаткового аналізу).

Замовлення контенту через IVR (в основному звуковий контент)

1. Абонент телефонує на короткий номер.
2. Оператор перенаправляє дзвінок до контент-провайдера (або підрядчика контент-провайдера) згідно з укладеною угодою. Договір включає ряд додатків, в яких описується сервіс, правила участі і контент, що надається.
3. Система контент-провайдера відповідає на виклик (з цієї миті починається тарифікація. Тарифікується або з’єднання, або тривалість, або те і інше). Абонент через IVR-меню вибирає потрібний контент.
4. Контент-провайдер, посилаючись на вибраний в IVR-меню контент, формує відповідне WAP-посилання на цей контент. Посилка відправляється через SMS від контент-провайдера до оператора.
5. Оператор отримує SMS та відправляє (без аналізу вмісту) його абонентові (інколи оператор знімає додаткову плату з контент-провайдера за відправлення SMS, оскільки таке відправлення часто відбувається як рекламна розсилка, і дуже рідко є офіційно оформленою відповіддю на IVR-запит).
6. Абонент заходить на WAP-посилання, яке вказане в SMS, і закачує контент на телефон. (З’єднання відбувається через PROXY-оператора, який здійснює лише тарифікацію без додаткового аналізу).

Закачування контенту з WAP-порталу

1. Абонент заходить на посилання WAP-порталу. (З’єднання відбувається через PROXY-оператора, який здійснює лише тарифікацію без додаткового аналізу).
2. Вибирає потрібний йому контент.
3. Закачує вибраний контент.

Як захистити дітей від закачування контенту з небажаним змістом.

Оператори надають можливість перегляду всіх витрат певного мобільного номеру. Варто домовитися з дитиною, що ви будете переглядати ці дані, або включити цю послугу без її відома, але для цього вам буде потрібний телефон дитини.

Вияснивши, що дитина використовувала послуги контент-провайдера, слід зателефонувати в call-центр оператора і довідатися:

• якому контент-провайдеру належить цей короткий номер або WAP-портал;
• якого роду інформація надається через даний сервіс;
• чи є на цьому порталі інформація еротичного чи порнографічного характеру;
• контактну адреса call-центру контент-провайдера.

У call-центрі контент-провайдера Ви можете з’ясувати, який контент був замовлений з номера вашої дитини, при цьому не варто інформувати, що це не ваш особистий номер. Контент-провайдер може відмовитися надати таку інформацію.

Одночасно з’ясуйте, яку інформацію можливо замовити за даним коротким номером (зателефонуйте на цей номер або зайдіть на WAP-портал). Подивіться в телефоні дитини, чи збереглося SMS з номером замовленого контенту, або зворотне SMS з WAP-посиланням, або перевірте історію сторінок, які відвідувала дитина, в браузері телефону. Якщо Ви переконалися в тому, що сервіс, яким користувалася Ваша дитина, містить інформацію еротичного, порнографічного чи іншого небажаного характеру, і цю інформацію дитина вже отримала (що буває найчастіше), потрібно звернутися до call-центру оператора.

Вибір за Вами.

Діти в Інтернеті

Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

Відомо, що підлітки у період заниженої самооцінки шукають підтримки серед своїх друзів, а не у родинному колі. Старші підлітки, бажаючи незалежності, мають потребу ототожнювати себе з певною групою й схильні порівнювати цінності своєї сім’ї та своїх товаришів.

Що роблять підлітки в он-лайні

В он-лайні підлітки завантажують музику, використовують обмін миттєвими повідомленнями, електронну пошту та грають в он-лайнові ігри. За допомогою пошукових серверів підлітки знаходять інформацію будь-якого змісту та якості в мережі Інтернет. Більшість підлітків реєструються у приватних чатах та спілкуються на будь-які теми, видаючи себе за дорослих. Хлопці в цьому віці надають перевагу всьому, що виходить за межі дозволеного: брутальний гумор, насильство, азартні ігри, еротичні та порно сайти. Дівчатам, які мають занижену самооцінку, подобається розміщувати провокаційні фото, вони схильні на фривольні розмови, видаючи себе за дорослих жінок, в результаті чого стають жертвами сексуальних домагань.

Як забезпечити безпеку дітей в мережі Інтернет

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:

• розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати Вашої дитини;
• поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні, довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;
• цікавтесь які веб сайти вони відвідують та з ким розмовляють;
• вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль в Windows*;
• наполягайте на тому, щоб Ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без Вашого відома;
• навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
• контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
• цікавтесь чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
• навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;
• переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет мережу;
• інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
• розмовляйте як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет, це не тільки осередок розпусти та жорстокості, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації.

Та найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.

Інформація про кібербулінг.

Кібербулінг, або інтернет-мобінг – це сучасна форма агресії, яка набула поширення з появою мобільних телефонів, інтернету. Будь-які її форми мають на меті дошкулити, нашкодити чи принизити людину дистанційно, без фізичного насильства (на відміну від булінгу).

Така форма цькування набирає все більших обертів, оскільки зброєю булера стають соціальні мережі, форуми, чати, мобільні телефони тощо.

Що може спровокувати таку агресію?

Причин безліч, вона може бути вмотивованою чи непередбачуваною. Але найстрашніше те, що нападати можуть незнайомці, які переслідують свої мерзенні цілі. В інтернеті дуже просто бути анонімним, що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

Залякування може відбуватися у будь-яку годину доби та в будь-якому місці. Найгірший сценарій, коли це трапилось у момент самотності дитини. Адже може здатися, що виходу немає.

Різновидами кібербулінгу є:

•Анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова.

• Телефонні дзвінки з мовчанням. Не тільки погрози лякають. Мовчання чи жахання в слухавку бентежать дитину, вона не знає як і, головне, від чого потрібно захищатись.

• Переслідування – це може бути елемент фізичного переслідування, залякування досягається шляхом розсилки повідомлень на електронну пошту чи телефон. Шкідники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя.

• Тролінг – розміщення провокаційних повідомлень в мережі для привернення уваги та збудження активності, що може спричинити конфлікт (флеймінг).

• Хепі-слепінг (happy slapping) – насильство заради розваги, актуальне здебільшого для фізичного цькування, проте в інтернеті також актуально, коли мова йде про моральне насильство. Яскрава особливість – звичка знімати насильство на камеру для подальшого розповсюдження в мережі.

Приклади:

1. Дівчина-підліток відправила відверту фотографію своєму хлопцеві. Після того, як вони розійшлися, він виставив її фотографію на своїй сторінці та обговорював її з іншими підлітками, які потім називали дівчину зневажливими словами в соціальних мережах.

2. Молодого хлопця з фізичною вадою переслідували в соціальних мережах, називали його зневажливими іменами, казали йому, що краще б він помер. Вони писали “для чого тобі жити?” і закликали до самогубства.

Іноді залякування в Інтернеті може бути легко виявлене – наприклад, якщо ваша дитина покаже вам текст повідомлення, який містить погрози або приниження. Інші дії менш очевидні, такі як висміювання жертви в Інтернеті або публікація особистої інформації, фотографій або відеозаписів, призначених для того, щоб завдати шкоди іншим особам. Деякі діти повідомляють про підроблений обліковий запис, веб-сторінку чи онлайн-особу, створену з єдиним наміром переслідувати та залякувати.

Пам’ятка для захисту від кібербулінгу:

Здійснюйте батьківський контроль. Робіть це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – обмежте доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядайте історію браузеру).

Застерігайте від передачі інформації у мережі. Поясніть, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – мають бути збережені у секреті.

Навчіть критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в достовірності – хай запитує у старших.

Розкажіть про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі, як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Станьте прикладом. Оволодійте навичками безпечного користування інтернетом, використовуйте його за призначенням, і ваші діти робитимуть так само.

https://www.unicef.org/ukraine/cyberbulling

https://nus.org.ua/news/kiberpes-v-ukrayini-rozrobyly-chat-bot-dlya-borotby-z-kiberbulingom/