Непомітно промайнули 2 роки з Лорою

2018-11-05

Не так давно, наша школа гостино запросила до себе в гості, для допомоги у вивчені англійської мови школярам, волонтера Лору з Америки. Непомітно промайнули 2 роки, і нашій гості час вже повертатися на Батьківщину. І ось прийшов час прощатися. Лорі влаштували тепле прощання, подарували, на згадку про наше славне містечко, ляльку мотанку - символ жіночої мудрості, родинний оберіг. І на останок у нашої гості ми взяли інтерв'ю, щоб дізнатися її враження про нашу школу, наше місто.

Інтерв'ю

- Доброго дня, Лоро! Ще нещодавно ви лише приїхали в Україну, а вже через кілька днів летите назад додому. Термін волонтерства закінчився, аж не віриться що минуло майже 2 роки.

- Так, час промайнув дуже швидко і думаю це завдяки тому, що моє рідне місто П’юалеп трохи схоже на Українку. Клімат майже такий самий (лише зима тепліша, а літо трохи прохолодніше) невелика територія і що найголовніше — тут затишно. Мені дуже подобалось гуляти вздовж Дніпра - неймовірно красива річка, причому у різні пори року по-різному.

- Згадаємо ваші перші дні в Україні: якими вони були, що вас найбільше здивувало, що сподобалось?

- Спочатку я була геть розгубленою: інша країна, інша мова, інші люди. Важко сказати що здивувало мене найбільше, адже новим було майже все. Але що насправді сподобалось — це краса природи. Вам дуже пощастило, що живете у такому місті.

- Що ви подумали про нашу школу, коли вперше до неї зайшли?

- Що вона дуууже стара (сміється). Порівняно з дітьми, які в ній вчаться і усіма ґаджетами, які у їхніх портфелях — вона просто раритет. Але мені дуже сподобались малюнки на першому поверсі в початкових класах. Вони здались мені милими і красивими, особливо коли придивляєшся і бачиш, що це хтось малював власноруч. А тепер малюнків стало більше, і школа наче ожила. Я мала змогу порівняти як вона змінилась.

- Щодо самих дітей: які їх головні риси?

- Вони виховані, чемні (коли їх вчителька у класі) і активні. Діти завжди віталися зі мною на вулиці, здалека махали мені рукою, а коли підходили, то з гордістю казали: «Hello, Laura, how are you?». Вони не лінувались, робили усі домашні завдання, співали пісеньки разом зі мною і старались вимовити кожне слово я це роблю я. Мені припала до душі їх наполегливість.

- Так, дуже багато дітей знають вас і з великим захопленням розповідають іншим, мовляв: «Ти уявляєш, це справжня американка і говорить вона тільки англійською!»

- А коли я на деяких уроках казала окремі слова українсько чи навіть цілі речення, то діти так щиро дивувались! І мене переповнювала радість, що я теж ще можу їх чимось здивувати.

- До речі про мову? Українська виявилась складною чи ні?

- Хм, навіть не знаю як відповісти на це питання. Але думаю що так. Особливо через те, що у вас кожне слово змінюється у відмінках: ручка, ручки, ручку і навіть ручці!!! Я до кінця не зрозуміла як це працює.

- Якби потрібно було описати Україну 3-ма словами, які б ви обрали?

- Річка, люди і кухня. Річка — бо мене вразив Дніпро. Люди — адже за цей час я познайомилась із неймовірними людьми: хоршими, добрими, чуйними, радими прийти на допомогу. А кухня — бо в Україні дуже смачно готують і проводять дуууже багато часу, «стоячи коло плити», у чому я, якщо чесно, абсолютно не бачила сенсу.

- Чи є у вас мрії чи плани пов’язані з Україною?

- Я неодмінно хочу повернутись: на тиждень чи два, хотілось би побачити як тут все зміниться. Але мрією для мене є приїхати на випускний до тих дітей, які були в першому класі, коли я вперше прийшла на урок в українську школу в якості волонтера.

- Впевнена, усі ваші мрії та плани здійсняться, бажаємо здоров’я, сил та ентузіазму і натхнення на нові звершення! Були раді розмові! До наступних зустрічей!